Вирішена проблема

Слава Ісусу Христу!

Кожна людина несе свій хрест — одна тяжкий, друга легший. Кожна людина стикається з цією чи іншою проблемою: хворобою, бідою тощо. Переживши втрату рідної людини (а ми жили в Росії), я повернулась з дітьми додому на батьківщину. І здавалось мені, що на рідній землі легше буде пережити горе. Але не так гладко буває в житті. В мене виникли проблеми з документами на проживання. Я ходила, оббивала пороги міграційної служби, їздила не один раз у Москву, в посольство України, вистоювала там годинами у чергах на двадцятиградусному морозі, перетинала кордон що три місяці. Все було б нічого, а серце розривалось: не було на кого залишати дітей. Просила сестру, котра своїх дітей залишала вдома і сиділа з моїми, за що я їй дуже вдячна.

В травні написала заяву до Президента України щодо вирішення своєї проблеми (тоді ще, правда, і президента не було, бо це був час Майдану, війни і зміни влади).

В посольстві сказали, що результату потрібно чекати більше року. Повернувшись додому, віддала все у руки Матері Божій. Кожного дня у травні ходила на маївку. На одній із проповідей почула від отця про Св. Вервицю до Помпейської Матері Божої, у яку входять всі три частини (15 таїнств слід відмовляти щоденно). Відмовляється вона 54 дні: 27 з них жертвуємо Матері Божій у своєму наміренні (але тільки в одному) і 27 днів дякуємо Матері Божій за вислухані молитви і прохання.

Я вирішила: далі буду молитись у своєму наміренні, аби швидше вирішилось моє міграційне питання. Чи вірила я, що випрошу? Скоріше ні, чим так. Але вже був у моєму житті випадок, коли в молитвах до Матері Божої я випросила ласку у своїй потребі.

І я почала відмовляти Вервицю до Помпейської Матері Божої. Відмовила 54 дні. Минуло 10 днів після закінчення, і я відчула, що мені бракує цієї молитви Почала знову молитись. Відмовила другу Помпейську дев’ятницю, почала відмовляти третію повну Вервицю.

Час летів, я продовжувала перетинати кордон кожних три місяці, при цьому порушуючи закон (згідно закону, я мала знаходитись 90 днів в Україні і 90 днів у Росії), але, не маючи на кого залишити дітей аж на три місяці, я все — таки порушила закон — виникала загроза депортації.

Перед Новим роком знову потрібно було перетнути кордон. Приїхавши в Москву, подзвонила в посольство, чи немає відповіді на мою заяву, хоча на той час пройшло лише півроку. Мені повідомили, що я можу приїжджати, бо прийшов наказ. Не можу вам передати, яка радість мене охопила. Я згадала отця, який заохочував до витривалої молитви на Св. Вервиці до Помпейської Матері Божої. На той час я ще не відмовила дев’ятниці, до завершення залишилось 10 днів, а моє прохання було вислухане. Я збагнула, що між першою і другою Помпейською дев’ятницею була перерва, що складала саме 10 днів. От я і відмовила повні три дев’ятниці.

Хочу сказати: «Люди, вірте в силу молитви, моліться щиро, просіть, але пам’ятайте, що не треба грішити, бути стриманим, не піддаватись спокусам. P.S. Я по сьогоднішній день відмовляю Вервицю до Помпейської Матері Божої, але вже в іншому наміренні.

Слава Ісусу Христу!

Віра, парафіянка семінарської каплиці Непорочного Серця Матері Божої Фатімської, м. Львів

19 квітня 2015 року Божого