Я вже знаю, як маю жити

Це вже моє друге свідчення. Перше я написала після закінчення моєї першої дев’ятниці в травні цього року; я молилася за навернення мого тата, який завжди був і залишається невіруючим. Так пишу, тому що від того часу нічого на жаль не змінилося. Але я вірю, що Бог точно має якийсь план, і я поручаю Йому цю справу. Довіряю і вірю. Звісно, я отримала безліч додаткових ласк: я стала спокійнішою, терпеливішою, можу радіти дрібним речам, я усвідомлюю, скільки ласк отримую щодня, за що завдячую Господу Богу, маю в собі Божий Мир.

Але так було не завжди. Моє навернення почалося 5 років тому. Раніше я жила, як хотіла, бувало, що ходила до церкви лише по святах. Я була знервована, сварлива, любила критикувати інших і, звісно, вічно нещасна. Малі проблеми, які часто трапляються, виростали до величезних розмірів. Мій настрій пригнічувало ще й те, що вже кілька років ми з чоловіком не могли мати дітей. Отже, я дійшла до такої точки в житті, що вирішила піти до психолога. Як бачите, я не подумала тоді про Бога, бо була ще дуже далеко від Нього.

Але Бог чував. Перед тим, як знайти психолога, я вирішила, шо прочитаю якусь хорошу книжку з надією, що вона мені допоможе. І натрапила в магазині Empik на книжку, в якій було дуже багато про Бога, я зауважила, що власне цього мені бракує в житті. Я почала шукати Бога, брати участь у Службах Божих, читати відповідні книжки. Бог провадив мене крок за кроком. Потім я захотіла приймати Його у св. Причасті, але перед тим, звісно, сповідь. Зараз я регулярно відвідую Служби Божі за здоров’я.

Цією дорогою я йду вже 5 років, я привела на неї і мою сестру, яка теж змінила своє життя. Ми родом із дому, в якому не було молитви, мама ходить до церкви, але не більше, я не бачу в ній віри. Вона вважає, що все в житті залежить тільки від неї, і вона сама мусить всім займатися (наступну дев’ятницю відмовлятиму за неї). Тато ходить до церкви лише на свята, але не вірить, робить це лише напоказ. Ми з сестрою не були належно релігійно виховані. Не докоряємо нашим батькам, бо знаємо, що вони у свій час теж мали таку прогалину у вихованні вдома. А як ми могли створити хороші родини? Дякувати Богу, це почало змінюватися.

На початку мого перевтілення я не молилася вервицю, але моє серце вже помаленьку змінювалося. Я читала, а точніше поглинала різні релігійні рекомендовані Церквою книжки. Рік перед тим, як я дізналася про Помпейську Дев’ятницю, я щодня відмовляла одну частину вервиці. Потім прочитала книжку про життя Бартоломея Лонго й дізналася про дев’ятницю. Спершу, я вирішила, що не дам ради і не маю часу, щоб відмовляти аж три вервиці щодня, але думка про цю молитву не давала мені спокою. Я мусила хоча б спробувати. І так почалося.

Я відмовляла Св. Вервицю всюди: в машині, іноді на роботі, під час різних справ. Я знаю, що моя молитва не є досконала, часто їй багато чого бракує, але я тримаюся. Зараз я відмовляю четверту дев’ятницю. Перша була за тата, друга — за немовля в утробі моєї сестри (за розвиток і здоров’я — вона була вислухана, все гаразд, дитинка має два місяці), третя — за чоловіка, за чистоту для нього, бо я підозрювала, що він має з цим проблеми і дійшла висновку, що мушу за це молитися. Не знаю, чи ця проблема зникла, але бачу, що стало краще. Четверту дев’ятницю я відмовляю за зачаття дитятка для мене і чоловіка. Ми відвідуємо лікаря, я знаю, що в мене не так багато часу, бо мені 39 років, але я надіюся, що Марія допоможе нам і заступиться перед Богом у цьому наміренні, якщо на це буде Його Свята Воля. Під час прохальної частини іноді я думала, що це не має сенсу і я вже застара, щоб мати першу дитину. Проте на одній із зустрічей я зустріла кількох жінок, які впродовж багатьох років намагалися завагітніти — і тепер будуть мамами. Надія повернулася. Я не знаю, чи це стосувалося мене, але вірю, що Бог ніколи не обманює. Я повернулася звідти дуже щасливою і далі з надією і покорою продовжую мою дев’ятницю.

Але я і так отримала дуже багато, я стала іншою людиною (навіть чоловік це зауважив), я помітила, що в мене покращився зір, хоча до цього мала з цим великі проблеми, і багато-багато іншого. Я помічаю, що є вже стільки речей, за які я повинна дякувати (а раніше я бачила лише те, чого мені бракує).

Заголовок моєї статті: я вже знаю, як маю жити. І це правда. Незалежно від того, що трапиться в житті, добрі чи погані речі, я буду молитися і все віддам у руки Божі, відмовлятиму Помпейську дев’ятницю і житиму з Марією, яка є нашою коханою Матір’ю і піклується про нас всіх.

Скажу ще, що ці 5 років від мого навернення — це найкращий період в моєму житті.

З Богом і вперед!

Моніка

3 листопада 2015 р.Б.