Він хоче для нас якнайкраще

Я хочу поділися своїм свідченням і ласками, які я отримала від матері Божої Помпейської. Св. Вервиця товаришує мені від наймолодших років. Я завжди беру її у важкі хвилини і прошу Матінку Найсвятішу про допомогу й підтримку у розв’язанні нелегких справ, а також дякую за отримані ласки.

Перший раз про Помпейську Дев’ятницю я почула від своєї майбутньої свекрухи. Я відмовляла цю дев’ятницю вже чотири рази. Це були прохальні намірення. Першу я відмовляла кілька місяців перед шлюбом. Тоді я просила Матінку Божу, щоб цей шлюб відбувся, оскільки наші батьки не могли чи не хотіли сприйняти наше рішення шлюбу в такому ранньому віці, проте нас це не зупинило.

Наступну дев’ятницю я відмовляла в наміренні нашої ще ненародженої дитини. Коли ми дізналися, що я вагітна, — були дуже щасливі. Тиждень після цієї чудової звістки я забрала результат тесту, з якого ми дізналися, що дитина має стрептокок, який може спричинити смерть під час пологів. Коли я прийшла до тями, дуже важко перенесла грип з температурою до 40 градусів. Я боялася, щоб не дійшло до викидня. Впродовж всієї вагітності я переносила різні інфекції і простуди. Незважаючи на це я вірила, що все буде гаразд.

Після дев’яти місяців прийшов час розв’язки. Пологи були довгими і закінчилися кесаревим розтином. На світ з’явився наш Антін. Наше щастя перепліталося з неспокоєм. Дитя мало хорошу вагу, але були проблеми з травною системою. Від перших днів його обстежували в різних лікарнях і відділах. Лікарів непокоїли дуже високі показники запального процесу незрозумілого походження. Наступним ударом для мене як мами був діагноз — кістозний фіброз. Зі сльозами на очах я почала наступну дев’ятницю за здоров’я Антіна, благаючи, щоб діагноз не підтвердили. Моє прохання було вислухане.

Коли Антіну виповнилося півроку, він пережив операцію в Центрі Здоров’я Дитини. Там був підтверджений діагноз, хвороба Гіршпрунга. Незважаючи на сльози і терпіння, ми прийняли цей хрест і допомагаємо його нести нашій дитині. Це була операція, яка врятувала йому життя, тому що він перестав їсти, постійно мав запори і втрачав вагу. Операція була складна і завдавала дитині багато болю, робилися рани. Немовля плакало, а я разом з ним.

Були моменти зневіри, безпорадності і злості. Через кілька місяців мене занепокоїла дивна поведінка дитини. Антін став нервовий, вразливий.

На світ з’явилася Марія — я дякувала Богу і Марії, що вона здорова. Лікарі застерегли мене, що хвороба Гіршпрунга генетична, і наступні діти можуть бути теж заражені. Проте ми з чоловіком довірилися Богу й хочемо мати більше дітей.

Антін замкнувся в собі й не сприйняв появи сестрички. Він відкинув мене, не хотів притулятися, і самотньо сидів у кутку з опущеною головою. Через кілька тижнів стало зовсім погано. Він перестав говорити, прокидався вночі, впадав у вереск і поводився дуже агресивно. Я почала уважно спостерігати за ним, у його поведінці було дуже багато рис поведінки дітей-аутистів. Знову плач і питання: чому? Я витерла сльози, взяла вервицю і почала наступну дев’ятницю, щоб це не був аутизм. Мати Божа і цього разу не опустила нас у потребі. Після кількох лікарських консультацій, мої підозри розвіялися. Дитина втихомирилася і розвивалася правильно. Зараз я думаю про наступну дев’ятницю, адже Мати Божа діє і допомагає нам у кожній справі. Ми повинні лише прийняти те, що дає нам Бог, бо я вірю, що Він хоче для нас якнайкраще.

Поки що нам збігає наступний термін операції Антіна. Якщо не нежить, то кашель або лежимо в лікарні із запаленням кишківника, діареєю і т. д. Я намагаюся брати участь з Антіном у Службі Божій в наміренні оздоровлення його душі й тіла, я вірю, що Бог діє і операція завершиться добре, щоб Антін міг вповні тішитися життям.

Евеліна

4 листопада 2015 року Божого