Треба впасти на коліна, щоб зрозуміти

Я відмовила три Помпейські дев’ятниці до Матері Божої, просячи в різних наміреннях. Останню дев’ятницю я закінчила 7 жовтня.

Коротко розповім, що сталося. Мій тато хворів і боровся з раком; через три роки, в серпні 2013 року, він помер. Одночасно нас спіткали фінансові проблеми у фірмі, яку ми з чоловіком заснували. У 2014 році, у моєї наймолодшої сестри лікарі діагностували рак грудей. Все повернулося: лікарня, операція, хімія впродовж усього лікування. У 2015 році у моєї іншої 55- річної сестри Єлизавети теж виявили рак: коротка хвороба, смерть у червні 2015.

До того ж мій син не здав іспитів, тому залишив університет і виїхав з Польщі.

Я походжу з практикуючої католицької родини, ми завжди ходили до церкви, я молилася. Дивлячись з перспективи часу, я розумію, що не вміла молитися, а навчилася лише тоді, коли щоденно почала відмовляти Св. Вервицю. Немає значення, чи були вислухані мої молитви. Я знаю одне — я спокійна, приймаю з покорою все, що стається в моєму житті, не борюся з подіями, як до цього. Це не легко, мій чоловік не може погодитися з ситуацією, в яку ми потрапили. Молюся за нього. Я вперше пишу свій відгук, хоча і до цього намагалася також розповідати про дев’ятницю. Вкінці цього свідчення хочу поставити питання, яке я поставила собі: чи я навчилася б молитись, якби не всі ці події?

Рената

16 листопада 2015 року Божого