Я віддала Богу життя своєї дитини в Його святі руки

До Бога ведуть різні шляхи: і маленькі стежини, і широкі дороги. І десь посеред них є моя: маленька, вузенька стежечка. Я мама трьох дітей. Моя найменша дівчинка часто хворіла. Коли я прийшла на черговий огляд до лікаря, то почула: «Потрібно піднімати імунітет, але в першу чергу потрібно гнати глисти». Назначила препарат, розписала дози і якщо у вас троє дітей – то обов’язково давати всім дітям і також дорослим. Я у свою чергу все чемно виконала. Зранку подавала дітям таблетки, все було ніби добре. Під вечір у моєї старшої доньки (їй на той час було 10 років) піднімається температура до 40 градусів. Цілу ніч я збивала, а зранку дивлюсь – у моєї дитини пожовтіли очні білки і шкіра стала жовтуватою. Поїхали до лікаря, поздавали аналізи. За годину вони були готові. Лікарка мене приголомшила. У біохімічному аналізі показники АЛТ, АСТ, норма яких до 30 од/л, в моєї дитини були 360-400 од/л. Ми обстежувались у приватній клініці. Після цього нас перевели в Чорнобильську лікарню, в якій ми пролежали тиждень в реанімації, здавали багато аналізів на всі гепатити (А, В, С). Нічого не підтвердилось і лікуючий лікар перевела нас у звичайну палату. У звичайній палаті ми пролежали ще 2-3 дні, після чого нас відпустили відпустили додому. У серце розривалось серце – дитині не ставало краще. Їй просто очистили крапальницями кров. Лікарка порадила їсти буряк, він добре впливає на печінку, і все! Я розуміла, що діагноз не був встановлений, і протягом тижня я сама їздила здавати аналізи в різні лабораторії. Показники росли, вже було і 600, і 900 од/л. Страх, розпач… Об’їздила у Львові всіх лікарів, яких знала. І конкретного діагнозу ніхто не ставив. Прийшла свята неділя, ми пішли до церкви. Я з донечкою – до Св. Сповіді. Такий біль був, такий неспокій на душі. Дякую о. Степанові Курилу за ту сповідь і за молитву, що відчитував. Я вдячна також о. Василю Ковпаку, який неодноразово відчитував молитву над дитиною за здоров’я. Я вдячна Богові, що в нас є такі отці! Стою на Святій Службі Божій, сльози рікою… а в голові одна думка – «Матінко Божа, допоможи!!!» А через деякий час знову думка – «Все буде добре, але потрібно поставити фігуру Матері Божої на подвір’ї». Я ніколи до того часу над цим не задумувалась, я не знаю, чому мені ті думки ніколи приходили. Але я знаю одне, на то є Божа воля, щоб у нас на подвір’ї була фігура Матері Божої. У понеділок я знову біжу в лабораторію, здаємо ще раз аналіз, показники вже 1500 од/л, при нормі 30. Я в сльозах телефоную до лікарки, яка нас виписувала додому, а вона каже: «Нічого вам порадити не можу, готуйте паспорти за кордон, зв’язуйтесь з клініками в Польщі, можливо вони вас візьмуть на лікування, бо в нас таке не лікують». Коли я запитала, а що «таке»? Вона відповіла: «Вам там усе скажуть». І тут шок! Де їхати? Що робити? Які клініки шукати? Ввечері зібралась вся сім’я, приїхала хресна мама доньки. Сидимо, обдумуємо, з чого почати завтрашній день. Багато телефонних дзвінків… Я попросила її поїхати завтра з нами, бо за той час голова вже не сприймала адекватно інформації. Вечір: молитва-сльози, сльози-молитва. Зранку кума приїхала до нас і каже: «Ти знаєш, мене підвозив до вас знайомий, і я йому розповіла, що лікарі не можуть встановити хворій дитині діагнозу. Він сказав, що в нього родич прокурор і може допомогти». І справді, дякувати Богу, є такі добрі люди. За той час, поки ми під’їжджали до Львова, він вже перетелефонував у Львівську дитячу клінічну лікарню, що знаходиться по вул. П. Орлика. Там на нас вже чекали. Оглянувши, виписали скерування у Київ в УПАГ. Наш добродій зв’язався з професором інституту, яке теж на наступний день вже чекала на нас. Як з’ясувалось, без скерування нас би не прийняли в Києві. Чому наш лікар його не давала, а відправила нас за кордон, було загадкою для всіх. У той же день ми зібрались у Київ, сумки наготовлені, шукаю найважливішу річ – вервицю і книжку «Помпейська дев’ятниця». Клякаємо до спільної молитви. А я розпочинаю свій перший день дев’ятниці. Разом зі мною за здоров’я моєї дитинки Помпейську дев’ятницю відмовляла моя (нині вже покійна) бабця, дідусь та сестра. У Києві, коли ми поступили в УПАГ, познайомились з мамою і хлопчиком такого ж віку. Наші діти на той час мали зеленуватий колір очей. Кожного дня на нас чекало багато випробувань. Я одна в місті (до речі, перший раз). Чоловік поїхав додому, бо ми не знали, на скільки часу ми там залишимось, скільки коштів нам буде необхідно і, взагалі, який діагноз. Кожного дня мені давали скерування до різних лабораторій, у яких я мала здавати аналізи моєї дитини. Зараз я вже можу про це спокійно писати, а тоді – безвихідь, страх. Але коли я клякала до молитви, то повністю віддавала свою дитину під опіку Матері Божої – і спокій огортав моє серце. Я дуже відчувала, що за нас моляться. Пам’ятаю, поїхала забирати результати аналізів у німецьку лабораторію, по дорозі поламалось таксі, мій телефон розрядився, якось пішки добралась, беру результати, а там той неочікуваний «Автоімунний гепатит». Я так про нього наслухалась у лікарні. Це хвороба, яка ніяк себе не проявляє, сам імунітет дуже швидко знищує печінку. Причини цієї хвороби невідомі. Я бачила діток (2 – 5 рочків), з цирозом печінки. Там так багато хворих діток із цим діагнозом. Серце обливається кров’ю, коли дивишся на їхні страждання. Нам зробили біопсію печінки, щоб подивитися наскільки вона зруйнована. Чекати потрібно було декілька днів. Я не знала, коли точно буде результат. Ввечері, як завжди, клякала молитись. Відмовляла Помпейську дев’ятницю і просто говорила з Богом, бо Він мене постійно вислуховував. Я віддала життя своєї дитини в Його святі руки. На ранок приходить професор і каже, що аналізи біопсії готові. Сідає навпроти мене на ліжко, дивиться у вікно і каже: «Ви щасливі в Бога». Я ту фразу буду пам’ятати, скільки жити буду. Вона сказала, що та таблетка, яку я дала дитині, тільки показала, що хвороба є, але аж ніяк не спровокувала її. Сказала, що невелика частина печінки зруйнована, але лікування зможе її відновити. Ще вона сказала, що таких випадків мало. Для мене то було чудо, яке Матінка Небесна з Ісусом нам подарували. Я цікавилась долею того хлопчика. У нього цироз… Помоліться за його здоров’я! На даний час у моєї дитини печінка відновилась повністю, хоч лікування ще триває… Ціле життя попереду, щоб дякувати Богу і Матінці Божій за ту ласку і дар зцілення!!! Щодо каплички: престіл готовий, фігура Матері Божої куплена. Ще чекаємо, щоб майстри зробили накриття – і Вона в нас буде. Дуже тішуся!

Наталя Гузар, парафіянка храму Вознесіння Господнього ( смт Івано-Франкове)

30 серпня 2018 року Божого