Свідчення

Яке ж то велика щастя молитися на вервиці!

Слава Ісусу Христу! Яке ж то велика щастя молитися на вервиці! Нам, всім християнам на землі, дано таку унікальну можливість розмовляти з нашою Небесною Матінкою, ділитися з Нею нашими негараздами і благати в Неї помочі й потіхи при молитві на вервиці. Тільки Вона, Матінка Господа Нашого Ісуса Христа - Спасителя і Відкупителя нашого, може випросити для нас у Свого Сина всіх потрібних ласк! Це доведено історично - Гваделупа, Лурд, Фатіма. Скільки нам, українцям, треба ще Її чудесних об'явлень, щоб ми повірили в Її безмежну любов до нас грішних! Я давно збирався написати до нашого часопису про Її милосердя, яке Вона виявила для мене, але все щось заважало. На жаль, ми такі: як просити - ми бистрі, а як щось дати, то кволі. Молитву на вервиці я практикую десь від 1995 або 96 року. Це був початок становлення нашої незалежної України. Вороги, які займали всі керівні посади, розвалювали її, як тільки могли. А ми, пересічні українці, шукали всюди роботи. Я поїхав на заробітки до Сибіру. Влаштувався в геологорозвідувальну експедицію монтажником-висотником. Сталася зі мною прикра пригода. Я впав з висоти 8 м і поламав кістки. Правда, коли їхав в Сибір, а потім і під час лікування я не переставав молитися до Бога. Часто відмовляв вервицю до нашої Небесної Матінки і просив її, щоб змилосердилась наді мною і випросила у Свого Сина Господа Нашого Ісуса Христа, щоб я не став інвалідом. Переломи були складні, поламані тазові кістки. Сталося чудо - я виздоровів і через три місяці приступив до роботи. Правда, нічого не заробивши, повернувся додому в Новояворівськ. Почали з дружиною їздити до Польщі у Варшаву. Одного разу, то було весною 2002 чи 2003 року, ми в черговий раз їхали до Варшави. Виїхали ввечері, на кордоні довго чекали і десь опівночі вирушили в напрямку Любліна. Пасажирів було повний автобус, всі змучені позасинали, а я думаю: відмовлю вервицю до Матінки Божої і подякую Їй за все, що мені вчинила. Під час молитви Діва Марія скерувала мій погляд на дзеркало водія, яке було направлене на салон (так було в тих старих автобусах «Ікарусах». Я побачив, що голова водія лежить на кермі, а автобус вже рухається краєм дороги. У мене волосся на голові стало дибом, я миттю пішов до водія і кажу: «Вам що погано?» А він піднімає голову, повертає автобус на трасу і каже: «Ні, що носом клюю? Сідай біля мене і говори щось». Ось вам і ще одне чудо! Матінка Небесна врятувала нам усім життя! Вже пізніше я дізнався про Помпейську вервицю від наших отців у Рясному і не перестаю її практикувати. За рік відмовляю дві або три дев'ятниці (54 дні). Два роки тому мав ще одну проблему. У результаті хвороби, артроз суглобів, у мене викривилося ліве коліно. Після обстеження треба було не зволікаючи робити операцію по заміні колінного суглоба на ендопротез. Перед від’їздом на операцію до Чернівців попросив о. Василя Карбунишина помолитися за успішний перебіг операції та п. Василя з нашої церкви Петра і Павла, що в Рясному, щоб попросив сестер помилитися в тому ж наміренні. А сам взяв у руки вервичку й розпочав Помпейську дев'ятницю. Дорогий читачу, ти вже подумав: «О, який боягуз, так боїться за життя, що всім роздав доручення молитися. Зовсім ні! Ніколи ним не був і не є! Маю вже 60 років, багато бачив і маю великий життєвий досвід, навіть гіркий. Багато знайомих постраждало під час операцій від людської недбалості та відсутності професіоналізму лікаря або медсестри. Так ось - операція пройшла успішно. Лікар, молодий хірург, молодець. Я йому дуже вдячний. Після операції - реанімаційне відділення. Клініка в Чернівцях сучасна, все обладнано комп’ютерами. У той день зробили 15 операцій по заміні колінного і кульшового суглобів. Всі підключені до комп’ютерів. Медсестра всіх пильнує. Я почав молитися на вервиці, так як вервички зі мною не було, бо в операційну її взяти не було можливості, я відраховував на пальцях. Через якийсь мені стало зле, дуже болів низ живота. Я ще якийсь час потерпів, але вирішив таки покликати медсестру. Вона відразу зрозуміла свою помилку, а саме - забула підключити мені зонд: ще трохи і сечовий міхур міг би тріснути. Маєте ще одне чудо! Реабілітація тривала майже рік, завдячуючи Господу Богові Нашому Ісусові Христу і Небесній Матінці я зараз можу ще працювати. Дякуючи Божому Провидінню маємо настоятеля отця Василя Ковпака, який зробив дуже багато, щоб зберегти правдиву католицьку віру. Що саме зробив можна писати дуже довго. Постараюсь визначити це декількома словами. У морі українського християнства створює острівки-оазиси правдивої католицької віри. Я вважаю, що ми, парафіяни, щасливі, бо є учасниками такої історичної події. Тому нам потрібно духовно і матеріально допомагати, щоб ці острівки-оазиси в морі українського християнства стали материком. Мусульмани, юдеї та інші цій справі не посприяють. Я переконливо вірю в силу молитви до Бога і в силу молитви на вервиці до нашої Небесної Матінки. Не переставай молитися і нехай нам допоможе в тому Господь Бог. Слава Ісусу Христу!

Леонід, Зимна Вода,

15 березня 2019 року Божого