У сім’ю повернулася єдність

Слава Ісусу Христу! Зовсім недавно я і мої рідні зрозуміли силу й могутність Вервиці, побачили, що вона може розтопити найхолодніший лід у серці. У січні, десь у період Різдвяних свят, почута розповідь про Помпейську дев’ятницю, запалила в моєму серці вогник, тому молитву я починала з великою охотою. Закінчила першу дев’ятницю – ніби нічого й не сталося, тому я почала молитися ще одну в наміренні примирення моєї сім’ї. Була велика рана в родині, терпіння, переживання, бо в минулому трапилися події, які зранили серця рідних так само, як і моє. Не буду їх тут згадувати, бо це вже минуло і його не повернути, але вони викликали гнів, образу, ненависть між братами й сестрою, між сином і матір’ю. Образи були настільки великі, що спричинили п’ятнадцятирічну мовчанку. Це був період, коли родина не зустрічалась на найбільші свята, ми не відвідували один одного, не цікавились життям один одного, діти ніколи не розмовляли між собою, навіть зустрівшись на вулиці, не вітались рідні брати з сестрою, син з батьками. Так тривало цілих п’ятнадцять років! Відмовляючи дев’ятницю, я відчувала полегшення і простоту, на серці був спокій. Я вірила, що Матінка Божа не залишить мою молитву невислуханою. Так і сталось. Коли до закінчення Вервиці залишилось десять днів, відбулось те, чого з нетерпінням чекала вся сім’я стільки часу. Коли я була на роботі, несподівано зайшла дружина брата. Можливо, ще місяць тому я б не змогла заговорити першою, але тут Марія додала сили й відваги. Я першою почала цю відверту розмову. Відтоді почав телефонувати брат, запитував щось – це було не звично, але душа надзвичайно раділа, цього щастя неможливо описати словами. Все зникло: образи, гнів, ненависть – це минуле, його вже ніхто не згадуватиме. Однієї сонячної неділі за сімейним столом усі зібрались у родинному колі, брат перепросився з батьками. Звичайно, батьки все пробачили і зі сльозами радості обіймали сина, раділи, що тепер усі діти зі своїми сім’ями були разом. Тепер зустрічі стали частішими, а розмови відвертішими. Наша сім’я знову разом, як і колись. Як у дитинстві ми з братами бігли додому, до мами, так і зараз на свята чи просто так ми вже зі своїми сім’ями йдемо в гості до батьків. Я і вся сім’я складаємо найщирішу подяку Пречистій Діві Марії за вислухану молитву, бо для нас це здавалось чимось важким і недосяжним, а Матінка Божа ось так своєю ласкою розтопила всю кригу, яка назбиралась за всі ці роки. Тепер я переконалася: те, що неможливо в людей, можливо у Бога! Вірю від усього серця, від усієї душі, що Марія ніколи нас не покидає, ніколи про нас не забуде. Тому пам’ятаймо про Неї кожного дня, молімося й дякуймо Їй, випрошуймо щедрих ласк для себе і своїх рідних!

Надія Боянівська, парафіянка храму Вознесіння Господнього смт Івано-Франкове (Янів)

13 грудня 2016 року Божого