Чудо над чудами

Вперше я відмовила Помпейську дев’ятницю у жовтні 2013 року за визволення із залежності мого брата. Ми живемо в різних містах, тому я не мала жодного впливу на нього. Все, що я знала, це від його дружини. Залежність тривала багато років. Не скажу неправду, якщо стверджу що близько 20. А може і більше. Бо знаєте, що п’яниця вміє маскуватися. Після цієї першої дев’яниці щось ніби зрушилося, але потім знову повернулося до «норми». Щороку було щоразу гірше. До дев’ятниці приєдналася моя сестра, яка живе ближче до брата й іноді його відвідує. Ми робили, що могли – розмови вживу і по телефону, прохання і погрози, пояснення. Нічого не допомагало. У якийсь момент ми задумалися, чи це має сенс. Чи ці вервиці хтось чує. Ми замовляли Служби Божі в наміренні оздоровлення для брата, додавали молитви до св. Ріти та інші. Не зважаючи на те, що ефекту не було, ми витривало молилися далі. Я вірила, що брат вийде з цієї залежності. Мене огорнув дивний спокій. Натомість мій брат далі пив і доробився до цирозу печінки, виразки в шлунку, крововиливів. Було дуже погано, а я надалі мала в серці спокій. В листопаді минулого року, сестра відчула, що мусить до нього поїхати і ще раз спробувати переконати його в лікуванні. Вона поїхала без найменшої впевненості, що цей візит щось змінить. Але відчувала, що щось «наказує» їй їхати. Вже на місці, під час розмови сестра сказала: «Одягайся, їдемо на лікування». Брат відповів, що ще не зараз, але далі в розмові погодився-таки і зібрався їхати. Поставив умову, що він буде там три-чотири дні і повертається. Сестра відвезла його і він пробув там два місяці. Після лікування отримав тиждень лікарняного і повернувся на роботу. Ми наполягали, щоб від продовжив лікарняне, бо повернення на роботу, до друзів, з якими був пов'язаний через алкоголь, могло негативно вплинути на нього і знову довести до зловживання. Але ні! Зараз брат не вживає алкоголю вже 5 місяців. Працює і не дає втягнути себе туди знову. Кілка днів тому, я розмовляла з ним по телефону і питала, що у нього нового. Він відповів: «Все гаразд, я вирішив йти на роботу пішки, а не їздити». Я кажу: «Але ж це далеко!». ‒ А він на це: «Ні, не далеко. Одна вервиця ‒ і я на місці» . Нарешті я спокійна за брата. Знаю, що він більше не питиме. Відчуваю, що ним заопікувалася Марія.

Галина

24 березня 2017 року Божого