Немає нічого такого, чого не можна було б випросити у нашої Небесної Неньки

Слава Ісусу Христу! Пишу це свідчення, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за безліч отриманих ласк і щоб заохотити до молитви тих, які ще вагаються, чи починати Помпейську дев’ятницю. Хочу вас запевнити, що немає нічого такого, чого не можна було б випросити у нашої Небесної Неньки, бо Непорочне Серце Марії – це бездонне джерело духовник скарбів і нескінченного добра, з якого усе людство безустанно може черпати усі необхідні ласки. У цьому Серці кожен знайде спокій і мир для душі та здоров’я для тіла. Про Помпейську дев’ятницю мені спочатку розповіла моя мама, потім – священик у церкві, пізніше – читала свідчення отриманих ласк, але завжди думала, що в мене немає потреби в такій тривалій молитві. Мені здавалося, що є люди, які більше потребують опіки і милосердя Матері Божої, тому завжди відкладала на потім Помпейську девятницю, а молилася одну частину вервиці в день, а були й такі дні, що й зовсім не брала до рук вервиці. І лише тепер я розумію, що усі потребують молитви, незалежно від різних обставин. Навіть якщо у вас усе добре, то молитва потрібна для того, щоб віднайти спокій, радість, забезпечити собі постійну Божу опіку, яка так необхідна в теперішній час. У моєї донечки були збільшені аденоїди настільки, що вона не могла вночі і вдень дихати носиком. Мене це лякало, бо знала, які бувають наслідки постійного дихання ротом. Ми об’їздили усіх лікарів і всі вони говорили різне: одні – що переросте, інші – рекомендували гомеопатію, ще інші – що потрібна операція. Ми із чоловіком довго вагалися, але все-таки наважилися на операцію із видалення аденоїдів, попри загрозу рецидиву, оскільки в донечки була схильність до збільшення лімфоїдних тканин. Саме тоді я почала свою першу Помпейську дев’ятницю в наміренні своєї донечки. Мені було спочатку важко молитися, але страх, що все це може повернутися, був дуже великий, тому мені потрібна була ця надія і підтримка від нашої Небесної Неньки, яку я отримувала під час молитви. Минуло вже три роки після операції, і в моєї донечки все гаразд. Цим я завдячую Господу Богу та Пречистій Діві Марії. Хочу розповісти про ще одну отриману ласку, яка, власне, і підштовхнула мене до написання цього свідчення. Три роки тому ми з чоловіком ходили до модерної церкви, оскільки в нас не було традиційної парафії. Та коли почали приїжджати до нас священики із СБССЙ і відправляти Святу Літургію, то я залишила модерну церкву, яка знаходиться на відстані 100 метрів від нашого будинку. Чоловік мене не підтримав, говорив, що я щось видумую, що Бог є один і немає різниці, до якої церкви ходити. Він у мене дуже хороший чоловік і чудовий тато, але у справах віри – був далекий від ідеалу. Ходив до церкви лише тому, що всі йдуть; до сповіді ішов лише перед Великоднем; спільної молитви у нас ніколи не було, хоча підростали діти. Мені було дуже боляче, бо приходила неділя і я з донечкою їхала на Службу Божу до хати, в якій є наша капличка, а коли повертались додому, то чоловік ішов до церкви. Я докладала безліч зусиль, щоб переконати чоловіка іти з нами, але все було дарма, і тоді я вирішила знову розпочати Помпейську дев’ятницю в наміренні свого чоловіка. Після першої дев’ятниці у нас в сім’ї була щоденна спільна молитва, чоловік перестав бурчати, що він ходить до церкви сам, кожного вечора ми почали молитися вервицю до Матері Божої Фатімської, Однак іти разом із нами на Службу Божу відмовлявся. Підросла наша донечка, і настав час їй прийняти Перше Святе Причастя. Чоловік навіть слухати не хотів про те, що вона не піде разом зі своїми друзями та однокласниками до церкви, куди він ходить. А я не могла уявити собі, як моя донечка вперше в своєму житті прийматиме Ісусика стоячи, без належної підготовки. І знову в нашій сім’ї почалися суперечки і непорозуміння. І тоді я знову розпочала Помпейську дев’ятницю. Я не знала, куди піде моя доня до Першого Св. Причастя і коли, але я повністю віддалася під опіку Матері Божої і просила, щоб вона вирішила цю нашу справу. Коли прийшов час нашій донечці іти на катихізацію, я сказала чоловікові, що потрібно буде возити її до Янова кожної суботи, а Св. Причастя нехай приймає у нас в капличці. Яке було моє здивування, коли він не те що не розізлився, а ще й запропонував свою допомогу. Погодився, щоб донечка ішла до Першого Св. Причастя теж в Янові, разом зі всіма дітьми, там це буде більш урочисто, а не самотньо, як у нас в хаті. Чим ближче було до цього святкового дня, тим більше я хвилювалася, бо і батьки чоловіка, і сестри не розуміли, чому ми з Яворова ідемо до Першого Св. Причастя до Янова. Але мені було спокійно, бо я мала підтримку чоловіка і постійно відчувала опіку Матері Божої. Я дуже вдячна Пречистій Діві Марії за те, що цей день минув дуже добре, чоловік приступив до Св. Сповіді і Св. Причастя, всі родичі чоловіка були присутніми в церкві і залишилися під великими враженнями від цього торжества. Я знаю, що це наша Небесна Матінка допомогла нам у цій нашій потребі, бо наші зусилля без Її Благословення нічого не варті. Попри усі мої “перемоги”, неспокій у серці залишався, бо ми з донечкою далі ходили самі до каплиці, а чоловік взагалі майже перестав ходити до церкви. Мене це дуже засмучувало, тому я знову розпочала Помпейську дев’ятницю. Я вірила, що в цей ювілейний рік Матері Божої Фатімської зможу випросити ласку, якої так потребувала наша сім’я. Я більше жодним словом не переконувала чоловіка, не просила, не пояснювала, а лише чекала і надіялася, що Боже Провидіння покерує нашою сім’єю. Протягом усіх дев’ятниць, які молилась, я бачила, що мій чоловік міняється, а під час цієї справді сталося чудо: ми почали молитися спільно загальну вервицю, хоча до цього він навіть слухати про це не хотів, казав, що не вміє, що це довго. Ми спільно відмовляємо різні дев’ятниці, Хресну Дорогу, чоловік став значно спокійніший, менше часу проводить в компанії друзів, де ніхто не пам’ятає про Бога. Я знаю, що всім цим змінам ми завдячуємо Пречистій Діві Марії, бо це Вона перемінила байдуже і черстве серце на покірне і лагідне. Перший день подячної частини дев’ятниці випадав на неділю, а в суботу ввечері, чоловік попросив, щоб я попрасувала йому штани і сорочку, бо він теж піде з нами на Службу Божу. В моїх очах з’явилися сльози радості, бо нарешті я почула ті слова, на які так довго чекала. В неділю зранку ми всією сім’єю поїхали на Службу Божу, а коли повернулися, то чоловік сказав, що наступного разу будемо швидше виїжджати, щоб не спізнюватися. Моє серце переповнює радість і безмірна вдячність до Матері Божої Цариці Святої Вервиці, я знаю, що Вона завжди є з нами, що ніколи нас не опустить. Заохочую всіх до молитви на Святій Вервиці. Довіряймо нашій Небесній Неньці усі наші справи, навіть найменші, будьмо витривалі в молитві та вміймо дякувати за всі отримані ласки, і нагорода буде велика.

Наталя Пелих, м. Яворів,

9 серпня 2017 року Божого