Страждання сина

Сьогодні я навіть не пам’ятаю від кого отримала книжечку про Помпейську дев’ятницю. І навіть коли натрапляла на неї, думала відмовляти її, але ніколи не вірила, що зможу так багато молитися. Мій одинадцятирічний син, завжди ввічливий у школі, успішний у навчанні, ніколи не мав конфліктів з однолітками, але раптом його почав переслідувати, бити та мучити однокласник. Син повертався зі школи і плакав, був депресивним, не міг на нічому зосередитись. Мої візити до школи та вчителі не могли нічого зробити. Справжній розпач напав, коли до цього однокласника приєднався найкращий друг та двоє хороших приятелів мого сина. Це було справжнє пекло. Бунт інших, глузування, змови, шептання, обмовляння спричинилось до того, що син втратив енергію, радість життя, на його обличчі більше не з’являлась посмішка. Він не хотів ходити до школи, постійно запитував: «Чому? Я нічого поганого їм не зробив». Син не міг зрозуміти, як його приятелі і однокласники могли стати такими жорстокими і за одну ніч – ворогами без жодної вини з його боку. Для такої дитини це справжня травма. Я також втрачала сили, не могла вже витримати і дивитись на свого втомленого сина. Відвідування школи, розмови з директором, вчителями не приносило особливого результату. Коли одного разу син повернувся зі школи, плачучи, сказав, що йому не хочеться жити, моє серце, можна сказати, розірвалося від болю. Не допомагала потіха, що в нього є батьки, інші друзі поза школою, родина, і всі його люблять. Та тоді це для нього не мало великого значення. Щоночі йому снились жахи, не міг прокинутись, стукав по ліжку, переляканий весь тремтів. В той день, коли син сказав, що не хоче жити, я все віддала в руки Марії, знайшла книжечку з дев’ятницею і почала молитись. Другий день молитви якраз припав на Святвечір у школі, коли і сталось перше чудо. До сина підійшов його мучитель і сказав, що більше не турбуватиме його. Через декілька днів група мучителів розпалась. Син повернувся зі школи і сказав: «Мамо, я не знаю, що відбувається, вони всі починають зі мною нормально розмовляти, намагаються все виправити. Вони є до мене милими, я бачу, що вони жалкують, що кривдили мене. Це якесь незрозуміле чудо». Тоді я розповіла йому про дев’ятницю. Ми обоє плакали, цього разу від радості. Це були видимі чуда нашої люблячої Матінки та Її Сина Ісуса Христа. По сьогодні в школі все добре, я сподіваюсь, що так все і залишиться. Дякую Тобі, Матінко наша! Без Тебе ми б не змогли. Опікуйся моїм сином завжди і охороняй його все життя. Моліться Помейську дев’ятницю, бо вона має велику силу. Ніколи не здавайтесь, довіряйте Марії і Її Синові, нашому Пану. Амінь.

Юстина

13 серпня 2019 року Божого