Свідчення

Скільки часу треба, стільки й моліться, не зупиняйтеся! Моя дитина повернулася…

Починаючи свою історію, хочу сказати: коли чула про чуда Помпейської дев’ятниці, не думала, що удостоюсь від Бога такої ласки. Ми з чоловіком виховуємо трьох дітей. Тут розповім про старшу доньку Марину. З чотирирічного віку я водила її на Службу Божу. Не хвалюся, але вона була слухняною, покірною дівчинкою. Я ніколи не підвищувала на неї голос, не била. Мариночка розуміла все з моїх слів, вихованню піддавалася легко. У мене є з ким порівняти, бо мої два сини у вихованні – цілковита її протилежність. Маринку вчити і виховувати було найлегше. Так от: навчилася дитина молитися. Ми кожного Великого посту спільно молилися Хресну дорогу (я, чоловік, Маринка, середній син, молодшого ще не було). Вона навіть напам’ять знала Стації з одного молитовничка. Бачила, що ми з чоловіком молимося вервиці, і сама навчилася. Так і жили ми, не знаючи біди у вихованні. Та ось прийшов 14-й рік її життя, і все почалося… У квітні 2014 року Божого я народила сина, в країні почалася війна (ми проживаємо в Донецькій області) і в нашому житті теж. Почалося з того, що закінчуючи 9-й клас, Марина покохала жонатого хлопця. Ми з чоловіком спочатку спокійно їй пояснювали наслідки всього, що може статися. Але, нажаль, вона ставала «глухою» і «сліпою». Так поступово я почала втрачати доню. Вона пішла навчатися до технікуму в м. Краматорськ (Донецька обл.) і почала жити грішними життям. Спочатку це був алкоголь і веселощі. Ми спільними зусиллями розірвали зв’язок з тим жонатим хлопцем. Допомогли і його батьки. Тоді я раділа, що він її не «торкнувся», вона була ще чистою дівчиною. Та радість була тимчасова. Марина ставала чужою в нашій родині, провокувала сварки, ми з чоловіком втрачали контроль над собою – так вона нас доводила. Розповідала про своє безстидне життя. Але я впала у відчай тоді, коли її підтримала моя мама і мати її рідного батька (вона від першого мого чоловіка, та з теперішнім чоловіком у неї були чудові стосунки). Так от ці дві бабусі підтримували її в усьому, особливо колишня свекруха. Вона ще була й безбожною. І тому їй легко вдалося впустити зло в серце моєї дитини. Дійшло до того, що донька більше жила у неї, ніж вдома. Вона гадала Марині їй на картах, вчила, що в житті треба спробувати все. А за нашими спинами казала людям, що не дозволить, щоб ми Марину занапастили своєю церквою, вірою. Гадаю, зрозуміло, з чим ми зіткнулися. В підлітковому віці дитину легко переманити на гірший бік. Моя дитина мене зреклася, я відчувала сильний душевний біль. Не так за себе було важко, як за те, що вона Бога забула. Одним із ударів було те, що вона зняла Параман, потім перестала молитися вервицю. А найбільше вбила мене тим, що перестала ходити на Службу Божу. Я мовби померла, будучи живою. Почало моє материнське серце згасати, здоров’я погіршилося. Хоч я і раніше мала проблеми, та зараз стало ще гірше. Дуже важко споглядати, як колись ”золота” дитина падає в гріхи. Я дивлюся на її дитячі фото і сльози линуть з очей. Одного разу вона навіть сказала, що я їй не мати, щоб я відреклася від неї. І все це було під впливом її бабусі (колишньої моєї свекрухи). Я не можу описати все, що діялося, але гадаю – суть зрозуміла. Якось хтось зі священиків нашого Братства порадив мені молитися Помпейську дев’ятницю. В 2015 році я спробувала вперше. Несподівано помирає колишня свекруха, жінка, яка відіграла найбільшу роль в розпусному житті моєї дитини. Марина пережила це дуже важко. Я тоді думала, що вона втратила основну підтримку в житті, і швидше повернеться в сім’ю. Та я помилялася. Мені треба було і далі продовжувати Помпейську дев’ятницю, а я зупинилася – і стосунки з Мариною не складалися, вона була чужою людиною в нашому домі. І ось о. Андрій Коваль нагадав мені про дев’ятницю. І сказав, що однієї буває замало, може прийдеться молитися довго. І я почала знову з зими 2017 року. Неймовірно, але серце моєї дитини поступово почало відтаювати, теплішати до мене, чоловіка – я це відчувала. Господь послав в її життя різні труднощі, і через них вона починає розуміти життя. Прийшло до її голівоньки, що я найближча на цьому світі. Приїжджає Марина додому, ми з чоловіком їй раді. Приємно тепер з нею спілкуватися, бо не влаштовує сварок, в Інтернеті викладає наші спільні фото. Називає мене ”мамочка”, до чоловіка звертається ввічливо. Засяяло сонце в нашій сім’ї. Але ще на Служби Божі не ходить. Та я думаю, з часом навернеться. Я закінчую одну дев’ятницю і зразу починаю іншу, і моя дитина змінюється. Якось після Служби Божої подзвонила вона і плаче. Це було найбільше чудо Матері Божої. Плаче і каже, щоб я передала їй вервицю і таїнства. Я не повірила своїм вухам! Як, це дійсно каже Марина? Я ще раз перепитала, дійсно. А потім каже: «Мамочка, я тебе так люблю, ти ж мене ніколи не покинеш? А вибачиш мені за все?». Сльози радості полилися з моїх очей: як я, грішна людина, удостоїлася такого чуда? Я знову відчуваю тепло моєї дитини, з нетерпінням чекаю, коли вона їде додому. Поступово моя блудна дитина повертається. Три роки я лила сльози, а тут все почало налагоджуватися. Я розповіла все о. Андрію Ковалю. Він попередив, що шлях мій буде нелегкий. Але я готова до кінця життя молитися, тільки б моя дитина навернулася. Моліться Дев’ятницю Помпейську, не зневіряйтеся. Скільки часу треба, стільки й моліться, не зупиняйтеся. Ще дякую Богу за наше Братство, що ці з великої літери священики з’явилися у нашому житті. Завдячуючи їм, ми з чоловіком знаємо сенс життя: для чого жити, як жити і що основне в цьому житті – служити Богу. А все інше додасться. І не боятися труднощів, Бог допоможе все подолати. Окрема подяка головному настоятелю Братства о. Василю Ковпаку. Дякуємо Вам, що вірите в нас і не забуваєте про наш духовно бідний Схід. Ви не можете уявити, як вся наука Ваша, отців Братства допомагає спасатися тим, хто чує і хоче щось змінити в своєму житті. Кажу особисто від нашої сім’ї: ми є, дякуючи Вам і всім священикам.

Пугачова Лариса, с. Некременне, Донецька область,