Свідчення

Дякую Тобі, Царице Святої Вервиці

Про Помпейську дев’ятницю я почула досить давно, майже 3 роки тому, від мого друга, з яким працюю (до слова, він часто ознайомлює мене з релігійними новинками). Я була в Помпеях, і мене дуже захоплює це місто, тому зацікавилася цією молитвою. Друг надіслав мені на електронну пошту історію цієї молитви й пояснив правила відмовляння. Нагадав, що необхідно відмовляти всі частини вервиці впродовж дня. Перші 27 днів — це прохальна частина, а друга — подячна. Загалом я давно старалася відмовляти бодай одну частину вервиці. Почувши про такий «марафон», вирішила, що це не для мене, й дала собі спокій на довший час. Але мій друг був незламний, робив копії про Помпейську дев’ятницю, ще й ламінував їх, щоб я не знищила. Я поставила цей листочок у колекцію моїх святих образочків, і так минав час. Досить довгий час… Аж одного дня зателефонував мій син, дуже занепокоєний, і сказав, що в синочка, який має народиться, виявили ваду серця. Добра новина була в тому, що цю ваду можна вилікувати, якщо лікарі вдадуться до негайної операції. Важливими були дії, які передували народженню, щоб дитятко не задихнулося у першу добу. Ця інформація була для нас усіх великим шоком. До народження хлопчика залишалося 3,5 місяці. Дитина була в безпеці лише в лоні мами, кров якої забезпечувала її киснем. Для нас почався дуже складний період. І тут я згадала про дев’ятницю, яку розпочинала кілька разів, але витримувала 1–3 дні й переривала з різних причин. Зрештою наближався час народження. Ми всі були щораз більше занепокоєні. Я почала жити в сина, щоб опікуватися їхньою старшою донечкою, адже їхнє життя зосередилося тепер на дуже частих візитах у Центр Здоров’я Дитини та на приготування до народження малюка. Вада виявилася дуже небезпечною, і ми жили, затамувавши подих, уникаючи про це розмов. Син закрився у собі, не міг ходити, ані сидіти, ані лежати, поки його врешті не забрала швидка допомога з підозрою на інфаркт. Я почала молитися. Відкрила календар, порахувала перші 27 днів, потім наступні. Помолилася до Святого Духа, щоб допоміг мені зібратися на молитві й витримати. Свою скромну дерев’яну вервицю я весь час тримала в лівій руці, бо правою мусила щось робити. Починала молитву зранку о 5:45 разом з Радіо «Марія» під час сніданку, який готувала для дітей. Потім відвозила внучку до школи й поверталася, маючи багато вільного часу. То був час постійних молитов. З моєї голови зникли серіали, телебачення. Були спокій, молитва і зосередженість. Це мене тішило і вселяло впевненість, що все буде добре. Іванко народився 1 лютого, після дуже важких пологів і ускладнень. Лікарі використали сучасний метод, прикріпивши до серця кульки, щоб заблокувати заростання якогось отвору. Необхідна була негайна операція. Через годину після народження дитину перевезли до Центру, де впродовж трьох тижнів обстежували. Операція тривала 18 годин і була однією з найкоротших у подібних випадках. Якраз перед операцією я закінчила прохальну частину Помпейської дев’ятниці, по-людськи мені здавалося, що треба просити ще, але я вирішила дотримуватися правил. Кожна година приносила надію, що буде краще. Стан дитини був настільки добрим, що її навіть швидше виписали додому. Я повернулася додому, розуміючи, що їм була необхідна тиша і можливість радіти одне одним. Але моя молитва тривала далі. Щодня телефон приносив усе кращі новини. Я дякувала Цариці Святої Вервиці з цілого серця, з великою радістю. Мені здавалося, що чотирьох частин вервиці (оскільки я відмовляла також світлі таїнства) було замало. Настав 27-й день. Що далі? На листочку не було інструкції. Я повернулася до реальності: робота, дім, обов’язки — не зажди вистачало часу. Але я вже не могла розлучитися з вервичкою. Радію, коли мені вдається помолитися цілу вервицю. Тоді мій день повний. А мій внук — це гарний, здоровий і мудрий хлопчик. 1 лютого йому виповнилося два рочки. Він дуже радісний і добре розвивається! Дякую Тобі, Царице Святої Вервиці!

Анна С., бабця Іванка

Січень 2014 року Божого