Вервиця

Перемоги св. Вервиці

Зміст

1. Перемога над катарами (ХІІІ ст.)

2. Перемоги над ісламом

3. Перемоги над протестантством

4. Перемоги над комунізмом

5. Щоденні перемоги

Св. Людовік Гріньйон де Монфор так описує апостолів Марії останніх часів: «На плечах вони нестимуть закривавлене знамення хреста, у правій долоні – розп’яття, вервицю в лівій, святі Імена Ісуса та Марії в серці, а скромність і умертвлення Христа у всій своїй поведінці». А св. Максиміліан Кольбе говорив: «Найефективнішою зброєю Лицаря Непорочної є зернята вервиці, якими ми бомбардуємо ворога душ, аж поки він не навернеться».

Існує безліч творів і свідчень Святих, які підкреслюють вагу і значення Святої Вервиці. Починаючи від ХV ст., Папи заохочували вірних до відмовляння цієї чудової молитви, а братства Св. Вервиці виникали особливо масово в моменти найсерйозніших для Церкви загроз. Один лише Папа Лев ХІІІ написав дванадцять Апостольських послань (енциклік) про Вервицю, що є безпрецедентною подією в історії Церкви, адже жоден Понтифік не написав так багато енциклік на одну тему.

Вже у своїй першій енцикліці про Вервицю Supremi Apostolatus цей Папа нагадував, що св. Домінік «силою Божественного світла дослідив, що проти зла його віку немає кращого ліку, ніж навернення людей до Христа, який є «Дорогою, Правдою і Життям», через часте розважання Відкуплення, яке Він нам запевнив, а також випрошення заступництва в Бога тієї Дівиці, якій дана влада нищити «усяку єресь». Підставою справжньої ефективності Св. Вервиці є той факт, що Пречиста Діва Марія є посередницею усіх ласк. Тому мусимо ствердити, що Св. Вервиця (після Св. Літургії і Божественного Вчення) – найдієвіша молитва для випрошення нашого особистого навернення та освячення, а також найсильніший захист від ворогів католицизму».

А в енцикліці Laetitiae sanctae Лев ХІІІ навчав, що «радісні таїнства є для нас прикладом покори, терпеливості в праці, доброти до ближнього, а також сумлінного виконання обов’язків свого приватного життя. Страсні таїнства вчать нас витривалості в труднощах і терпіннях, а славні таїнства відкривають нам радість, яку Бог приготував тим, які люблять Його». Кожна хвилина нашого життя може знайти своє відображення в одній з таємниць Св. Вервиці, які таким чином супроводжуватимуть нас щодня. Усе наше життя може стати «вервицею».

Вервиця має також суспільний, а навіть політичний вимір. Пригадаймо деякі історичні випадки, переважно маловідомі, що засвідчують вплив гарячої молитви на Св. Вервиці на долю християнських народів.

Перемога над катарами (ХІІІ ст.)

[ Зміст ]

На початку ХІІІ ст. у Лангведоції, невдовзі після об’явлення Матері Божої св. Домінікові, Вервиця проявилась як ефективна зброя у битві з ворогами Церкви, а також як надзвичайно дієва допомога апостольству.

Вернард Гуі описав першу перемогу Св. Вервиці, здобуту над ворогами Церкви в Муреті поблизу Тулузи 12 вересня 1213 р. Вісімсот католицьких лицарів під командуванням графа Симона де Монфора боролися тоді проти майже тридцяти чотирьох тисяч катарів. Цього дня св. Домінік разом із духовенством та вірними вирушив до церкви в Муреті й наказав усім відмовляти Вервицю. Після битви автор хроніки міста занотував: «Перемога була дивовижною: вороги падали один за одним, наче дерева в лісі під ударами армії лісорубів», а причиною поразки катарів були «троянди, які покірний Домінік привіз і зробив з них зернятка (Св. Вервиці), завдяки яким лицарі отримали перемогу». Так був відновлений суспільний лад.

Св. Домінік, навчений самою Матір’ю Божою, не лише навчав таємниць Св. Віри, а й поручав розважати їх через відмовляння молитви «Отче наш» та 10 «Богородице Діво». Адже він знав, що однієї науки недостатньо для навернення – тільки ласці Божій під силу долати опір душ, а ласку цю можна отримати лише завдяки молитві. Св. Тома навчав, що коли грішник сам починає молитися, то він через молитву усуває перешкоди до свого навернення. Катари вірили, що тілесний і чуттєвий світ є справою рук сатани, тому Бог не міг прийняти людське тіло у лоні Діви й помирати для нашого спасіння. Вони визнавали прийнятною лише одну молитву – «Отче наш». Однак св. Домінікові вдалося їх переконати відмовляти також «Богородице Діво». Наслідки цього були дивовижні: у ХІІІ ст. в Лангведоції було засновано 118 монастирів і майже весь регіон навернувся до католицької віри.

Перемоги над ісламом

[ Зміст ]

Мусульманство – наймолодша зі світових релігій, яка постала в північно-західній частині Аравійського півострова. Датою заснування ісламу вважають 26 липня 622 р. За переказами, Мухаммед, засновник і пропвідник нової релігії, виступив із проповіддю у своєму рідному місті Мекка 610 р. Головним і першочерговим завданням ісламу було прилучення до нової релігії все нових і нових народів. Проти тих, які не бажали приймати іслам, згідно з проповіддю Мухаммеда мала оголошуватися священна війна – джихад. Війна мала тривати до того часу, доки все людство не навернеться на іслам або принаймні буде під владою мусульманської держави.

Мусульмани підкорювали собі країну за країною, міста за містами: Афганістан, Бухару, Самарканд, Мерв. У VІІ–VІІІ ст. вони підкорили значну частину Візантії, побувавши під стінами Константинополя, завоювали частину Грузії, постійно нападали на Хазарію. До халіфа була приєднана практично вся Середня Азія аж до кордонів Індії та Китаю. Перепливши через Гібралтар, араби-мусульмани завоювали Іспанію й через Піренеї ввійшли до Франції, але в битві при Пуатьє (732 р.) їх просування було зупинено. Та це був тільки початок далекосяжних планів. Великих страждань мусили зазнавати християнські народі в ХІІІ–ХV ст. Мусульмани завоювали Святу Землю. І хоч хрестоносці її відвоювали, проте все ж не могли втримати. 1359 р. Константинополь побачив османські загони під своїми мурами. І хоч тоді Константинополю небезпека ще не загрожувала, але виснажена імперія не мала сили чинити збройного опору загарбникам, а її міста падали одне за одним. 1361 турки заволоділи Демотикою, а через рік – Адріанополем. 1388 р. османці напала на Болгарію й, зламавши опір, змусили її підкоритися. Тривалий час чинила опір туркам Сербія, яка була захистом для християн Балканського півострова, але 15 червня 1389 р. відбулася історична битва на Косовому полі. Князь Лазар потрапив у полон і разом з багатьма сербськими вельможами був страчений. 1393 р. мусульмани остаточно підкорили Болгарське царство. Упродовж майже п’яти століть Болгарія залишалася провінцією Османської держави.

У квітні 1453 р. Махмед ІІ зібрав під мурами Константинополя велике військо. З грецького боку йому протистояло 5 тис. воїнів і до 2 тис. іноземних найманців. Облога почалася 7 квітня, а остаточний штурм було призначено на 29 травня. В той час як султан готував свої війська до наступу, християни зібралися у храмі Св. Софії на свою останню Св. Літургію. Імператор і воїни приступили до Св. Причастя, вони були готові до оборони столиці імперії. Приклад мужності й відваги в бою показав імператор Константин ХІ, він бився до кінця і як мужній християнин поклав свою голову на полі битви. Мусульманські варвари, ввійшовши до столиці, три дні й три ночі чинили грабунки. Був сплюндрований славнозвісний Собор Св. Софії, безповоротно знищені неоціненні пам’ятки старовини, мистецькі твори, цінні рукописи, ікони святих, церковні реліквії… Християнська земля була сплюндрована ісламом. Махмед ІІ урочисто вступив до здобутого міста й проголосив його столицею османської держави. Візантійська імперія перестала існувати. А столиця імперії – славний Константинополь – зникає зі світової мапи. І понині це місто, всупереч історії та здоровому глузду, називається Стамбул, або Істамбул (хоч ця назва з’явилася щойно після його завоювання турками).

Здобуття Константинополя дало туркам глибоку впевненість, що вони непереможні, це їх ще більше згуртувало й утвердило в тому, що іслам має стати світовою релігією. Мусульманам підкорювалася країна за країною. 1456 р. у руках османців опинились Атени, а Партенон, який понад тисячу років існував як церква Пресвятої Богородиці, був перетворений на мусульманську мечеть. 1459 р. турки завоювали сербський деспотат, 1463 настала черга королівства Боснії.

Перед Османською імперією тремтіли християнські володарі, стаючи васалами султана й невільниками мусульманського світу. Після захоплення Візантії їхнім маренням став Рим – колиска християнства. Часто можна було почути з уст султана, що наступною столицею імперії стане Рим, а базиліка Св. Петра має стати мечеттю або стайнею для його коней.

Перемога під Лепанто

Жоден з володарів християнської Європи не усвідомлював так глибоко великої загрози для християнського світу, як Папа Римський Пій V. Понтифік розумів, що жодна християнська держава не в силі протистояти турецькій навалі. Європа була поділена. Протестантська Німеччина і Франція старалися нав’язувати стосунки з мусульманами. Англія відвернулася від Папи через реформацію й екскомуніку Єлизавети І, яка в підступний спосіб сприяла туркам. Римський Архиєрей докладає всіх зусиль, щоб об’єднати християнський світ супроти навали мусульман. І це йому вдається.

Папа найперше видає 17 вересня 1569 р. буллу «Consueverunt romani pontificis» про Св. Вервицю, де закликає до молитви на ній, між іншим, наголошуючи: «Вервиця, або по-іншому Псалтир Пречистої Діви Марії, є наймогутнішим способом молитви до Бога, способом зрозумілим і найдоступнішим для всіх, що бажають прославити Пречисту Діву Марію, повторюючи «Ангельський Привіт» сто п’ятдесят разів – за кількістю Псалмів Давидових і після кожного десятка «Богородице Діво» відмовляючи Господню молитву «Отче наш» з відповідними розважаннями, в яких представлене життя Христа-Спасителя».

Св. Папа Пій V був свідомий того, що в цій боротьбі потрібні не тільки мечі зі сталі, а більше мечів духовних, тобто молитви до Матері Божої – Цариці Святої Вервиці, і тому в своєму зверненні до Божого люду він закликає, щоб християни через молитву на Святій Вервиці, піст і покуту випросили в Господа Бога й Матері Божої перемогу над мусульманами. Не тільки в Італії, Іспанії, але в багатьох інших країнах Європи християни молилися й покутували, бо мали велику любов і довіру до Матері Божої, що Вона не залишить їх і не дозволить, щоб мусульманський світ переміг християн.

27 березня 1570 року османський султан Селім ІІ висунув ультиматум Венеції, у якому вимагав передати йому Кіпр. Венеція у відповідь оголосила османцям війну. 1570 р. турецький флот висадив десант на Кіпрі, який тоді належав до Венеції, і після тривалих та жорстоких боїв турки захопили острів. Наприкінці липня 1571 року після багатомісячної і тяжкої облоги перед турками капітулювала остання венеціанська твердиця на Кіпрі – Фамагуста, так і не дочекавшись підмоги з Європи

В умовах турецької агресії Кіпр залишався останнім форпостом християнства у Східному Середземномор’ї. Захоплення Кіпру відкривало для османців шанс проникнути у саме серце Європи й захопити Рим.

Усвідомлюючи небезпеку, яка нависла над християнським світом, 7 березня 1571 р., в день св. Домініка, Папа Пій V підписався під документом про установлення Священної ліги і зі сльозами на очах поручив цю справу в руки й опіку Пречистої Діви Марії. Папа не тільки віддав цю справу в опіку Матері Божої, але сам, як ревний почитатель молитви на Св. Вервиці, закликав весь християнський світ до щоденної молитви до Богородиці за перемогу над ісламом. Бо війна, яка наближалася, мала бути не лише війною «проти тіла і крові», але мала й духовний вимір: загроза існуванню християнства в усій Європі.

25 травня 1571 року європейські держави створили Священну Лігу. До її складу ввійшли: Іспанська імперія, Венеціанська республіка, Генуя, Сицилія, Парма, Тоскана, Савойя, Неаполь, Папська область. Освятив цей союз сам Папа Пій V, який, крім усього, взяв на себе зобов’язання щодо фінансування іспанського флоту.

Християнські війська зібрали 212 одиниць флоту. Турецький флот нараховував 251 корабель. На всіх базах, де був розташований християнський флот, щоденно відмовляли Св. Вервицю. Коли християнський флот зібрався в Мессіні на Сицилії, тоді отці-домінікани і єзуїти ішли з корабля на корабель, відправляючи Св. Літургію й уділяючи воїнам Святі Тайни. Папа дав розпорядження, щоб по всіх монастирях відправлялися Св. Літургії і спільні молитви на Св. Вервиці. На кожному кораблі був священик. Коли двісті кораблів опускали порт у Мессіні й один за одним відпливали в море, тоді вояки, які перебували на палубі, клякали, щоб отримати благословення папського нунція. На головному кораблі майорів голубий стяг Матері Божої з Гваделупи з копією її чудотворного образа.

7 жовтня 1571 року відбулася одна з найважливіших битв між двома світами – християнським та мусульманським. Флоти християн і мусульман зіткнулися під Лепанто в Іонічному морі. Всього в бою під Лепанто були задіяні близько 100 тис. осіб, причому турецькі сили мали перевагу. В той час, коли християнський флот вів запеклий бій з мусульманським флотом, Святіший Отець Пій V перебував у монастирі отців- домініканців, в неустанній молитві благаючи о поміч з Неба для християнських воїнів. У самому Римі відбувалася урочиста процесія Св. Вервиці, в якій брали участь тисячі людей, благаючи порятунку в Матері Божої. У багатьох країнах Європи, по містах і селах неустанно молилися на Св. Вервиці, організовували процесії на честь Пресвятої Богородиці. Близько опівдня християнські війська оточили головні турецькі сили, а до 16 години розбили ворога, здобувши вирішальну перемогу.

Увечері 7 жовтня 1571 р., як подає християнська хроніка, Папа Пій V перебував у малій бібліотеці в найближчому товаристві духовних достойників. Після деякого мовчання підійшов до відчиненого вікна, постояв трохи, потім обернувся до присутніх, опромінений великою радістю. Усмішка на його обличчі свідчила про добрі новини. Папа мав видіння про воєнні події. Над християнським флотом він побачив образ Богородиці, яка під свій Пресвятий омофор взяла християнські кораблі. Візію Святішого Отця підтвердив офіційний кур’єр, який через два тижні прибув до Рима з місця битви з радісною звісткою для всієї Європи: християнський флот розгромив на морі турків!

Св. Папа Пій V в енцикліці «Salvatoris Domini» від 5 березня 1572 р. писав: «Особливо прагнемо, щоб ніколи не була забута пам’ять великої перемоги, яку ми отримали від Господа Бога через заслуги й заступництво Пречистої Діви Марії дня 7 жовтня 1571 р. в боротьбі проти турків, неприятелів католицької віри». Щоб християнські народи Європи і весь католицький світ пам’ятав про це велике чудо за заступництвом Непорочної Діви Марії, Папа установив свято на честь Матері Божої – Цариці Св. Вервиці, яке відзначаємо дня 7 жовтня, коли християнський флот переміг турків на морі. Для увічнення пам’яті про цю видатну перемогу на морі венеціанці у своєму місті побудували каплицю на честь Матері Божої – Цариці Св. Вервиці, в якій були складені різні пам’ятні речі з битви під Лепанто, а на стіні написані такі знамениті слова: «Non virtus, non arma, non duces, sed Mariae Rosiae nos fecit» – «Не відвага, не зброя, не військові, а Марія Мати Св. Вервиці принесла нам перемогу».

Що сталося б з Європою, якби Османська імперія завоювала її? Те, що сталося з Константинополем чи з Африкою, де християнські святині перемінили на мечеті, а цілі народи Африки, яка колись була континентом і колискою християнської віри та культури, завойовані мусульманами, з часом перейшли б на їхню віру. Битва й перемога на морі ще раз довели, що молитва на Св. Вервиці – це не ілюзії чи вигадки св. Домініка. Через його руки Пречиста Діва подає християнам великий скарб і захист – ласки, якими наділена Св. Вервиця.

Коли упродовж XVI–XVIII ст. християнська Європа перебувала перед загрозою з боку ісламу, вона мала ще досить віри, аби боротись і перемагати, тримаючи в руках Св. Вервицю. Чи є така сила в неї сьогодні?

Перемога під Віднем

У 1683 р. турецька потуга знову нагрянула на Європу. Мусульманські війська дійшли аж до Відня. Все вказувало на те, що цього разу немає вже порятунку не тільки для міста, а й для цілого континенту. Папа Інокентій ХІ звернувся до польського короля Яна ІІІ Собеського з проханням про допомогу. Сейм Речі Посполитої не хотів однак погодитися на участь польсько-литовських військ у цій війні. Аж Марійне об’явлення, яке мав сповідник короля, маріанин о. Станіслав Папчинський, змусило послів і сенаторів змінити своє рішення. Йдучи під Відень, Собеський затримувався в Марійних санктуаріях. Молився на Ясній Горі і в Пекарях на Шльонську. За бойовий клич для своїх лицарів вибрав імена: «Ісус, Марія!» До битви дійшло 12 вересня. Коли 27-тисячна армія під керівництвом польського короля зіткнулася з понад стотисячною турецькою армією, у Кракові з катедри на Вавелі в напрямку Маріанної церкви вирушила процесія «духовного війська». Співаючи, відмовляли молитву на Св. Вервиці. У процесії несли Пресвяту Євхаристію з чудотворним образом Матері Божої Св. Вервиці. Ревну молитву на Св. Вервиці підтримали майже всі мешканці Кракова. Перервали свою працю, відмовилися від їжі. Магазини і майстерні були зачинені. З вервицями в руках усі молилися за перемогу. І їхня молитва була вислухана! Зазнавши невеликих втрат, Собеський переміг переважаючі мусульманські сили. Здобуто стяг противника. Король повідомив про перемогу Папу Інокентія ХІ, посилаючи йому хоругву Магомета з написом: «Venimus, vidimus, Deus vicit» – «Прибули, побачили, Бог переміг!» На пам’ятку перемоги під Віднем Папа Інокентій ХІ установив 12 вересня для всієї Вселенської Церкви свято Найсвятішого Імені Марії.

***

Подібні перемоги у битвах з мусульманськими завойовниками за заступництвом Цариці Св. Вервиці відбулися під Хотином (1621) під Петервардером (Австрія, 26 липня 1716 р.).

Папа Климент ХІ у подяку Матері Божій за ще одну перемогу над турками 1716 року поширив свято Цариці Св. Вервиці на всю Церкву. Папа Лев ХІІІ додав 1883 року до Лоретанської літанії заклик «Царице Святої Вервиці – молися за нас!» Через два роки цей самий Папа розпорядився, щоб Вервицю молилися в усіх храмах упродовж усього місяця жовтня.

Від стародавніх часів Церква застосовувала до Пречистої Діви Марії слова 12 розділу Одкровення: «місяць під Її стопами». Ці слова здійснились дослівно: іслам, який воював під знаком півмісяця, був переможений Тією, яка наприкінці світу «зітре голову змієві». Наш український народ упродовж своєї трагічної історії також надзвичайно відчув тягар мусульманського ярма через часті напади на наші землі. Тому на пам’ятку перемоги християнства над ісламом за традицією на банях наших церков височіє хрест, а під ним знак ісламу – місяць (хрест перемагає місяць).

Перемоги над протестантством

[ Зміст ]

Протестантська революція 1517 р. була першим етапом на шляху європейських народів до відступництва від Св. Віри. Другим було виникнення на початку ХVІІІ ст. масонства, яке зумовило революцію 1789 р., а третім етапом – комуністична революція в Росії. Протестантизм відкинув Церкву, французька революція скинула з трону Христа-Царя, комунізм намагався цілковито усунути Бога з цього світу.

Ля Рошель, 1 листопада 1628 року

Коли в ХVІІ ст. протестантизм загрожував королівству Франції, воно вкотре знайшло порятунок у Св. Вервиці. Король Людовік ХІІІ на чолі сильної армії взяв в облогу підтримуване на той час Англією місто Ля Рошель, яке стало бастіоном протестантизму у Франції. Перед штурмом у домініканському монастирі в Парижі у присутності всього двору було урочисто відмовлено вервицю з проханням про перемогу. Потім король покликав відомого проповідника о. Лоувета, ОР, щоб той провів місії для воїнів. Воїнам було роздано 15 тисяч вервиць, і кожного вечора оточені мешканці бачили католицькі відділи, які урочисто носили фігуру Матері Божої довкола міста, відмовляючи Вервицю та співаючи побожних пісень. Після взяття Ля Рошель король наказав, щоб першими до нього увійшли домініканці. Вони несли великий білий прапор, на якому блакитними літерами було написано: «Радуйся, Діво Маріє, Ти знищила усі єресі цього світу!» У подяку за це король Людовік звелів побудувати величний храм Матері Божої Переможної в Парижі, а в 1638 р. посвятив Найсвятішій Матері усю Францію.

Тріумф Св. Вервиці в Японії

В історії Японії бачимо два важливі плоди завдяки молитві на Св. Вервиці: вона додавала відваги мученикам та давала силу зберігати віру тоді, коли католики були позбавлені будь-якої духовної потіхи.

Мученики

15 серпня 1549 р. св. Франциск Ксаверій дістався Кагосіми, що на півдні Японії. Незважаючи на перешкоди з боку сповідників буддизму, перша євангелізаційна акція відбулася без особливих чвар. Феодальний лад, який послаблював владу імператора, давав можливість місіонерам шукати підтримки у прихильних панів. Єзуїти запровадили в Японії молитву на Вервиці, яку популяризували, роздаючи брошурки про п’ятнадцять таємниць. Проте у 1582 р. новий імператор, вороже налаштований до християнства, маючи підтримку та допомогу багатіїв, несподівано вдався до переслідування. 5 лютого 1597 р. у Нагасакі були розп’яті 23 францисканці і троє братів-єзуїтів. У 1607 р., скориставшись тимчасово спокійною ситуацією, з Філіппін прибули домініканці й на прохання провінціального вікарія Японії блаж. Альфонса Наваретте, ОР (1571–1617) заснували по всій країні численні братства Св. Вервиці. На чолі братств поставлено настоятелів, завданням яких було регулярно збирати вірних для відмовляння молитви на вервиці, нагадувати їм науку про 15 таємниць, читати повчання, залишені превелебним Людовіком із Гренади, ОР, а також нагадувати поради та вказівки отців-місіонерів.

Однак дуже скоро капітан голландського корабля англієць Вільям Адамс видав католицьких місіонерів новому імператорові, оскаржуючи їх у шпигунстві на користь Іспанії та в під’юджуванні до нападу на Японію. 1614 р. розпочалося чергове переслідування: монахинь замордували, церкви знищили, а християнські практики були заборонені під карою смерті. Але ніщо не змогло знищити братств Св. Вервиці. Їхні члени йшли на страту як на свято, одягнувши білий габіт і чорну пелерину, з вервицею на шиї або в руці. Коли у 1638 р. Японія ізолювалась від решти світу, Рим був переконаний, що в цій країні вже немає католиків.

Католики без священиків

Лише у 1858 р. Японія знову відкрила кордони для іноземців. Нова католицька місія виникла в Нагасакі 10 січня 1865 р. На превеликий подив о. Петітьєна, 17 березня 1865 р. у своїй новозбудованій церкві він побачив 15 японців, які заявили, що є католиками. Згодом виявилось, що їх є тисячі по всій країні. Позбавлені священиків у часи переслідувань, вони зустрічалися під проводом настоятелів братств Св. Вервиці, передавали один одному віру через Вервицю і Св. Тайни, які можуть уділяти світські особи: Хрещення та Подружжя. Вони показали місіонерам зернятка вервиці, які шанобливо зберігалися упродовж двох століть, та книги про таємниці Св. Вервиці давньояпонською мовою. Два роки перед тим протестанти збудували в Нагасакі свій молитовний дім, але в ньому не було ані розп’яття, ані образів святих. Японські католики зрозуміли, що то не була правдива релігія. Католицьких місіонерів вони розпізнали за трьома ознаками, на які вказали їм останні священики-місіонери перед своєю мученицькою смертю, а саме: правдивих слуг Божих впізнають по набоженству до Матері Божої, послуху Папі Римському та целібаті (безженність священиків). Коли японці почули ствердні відповіді на всі три запитання, то при останній відповіді у них по щоках потекли сльози радості. «Це дівственики, слава Богу!» – кричали вони, падаючи на коліна, коли о. Петітьєн сказав їм, що католицькі священики не одружуються. З нагоди цього відкриття в Японії щороку 17 березня святкують літургійний празник Матері Божої Відкриття Християн.

Вандея

Незаперечним фактом є те, що вандейський рух опору у 1793–1795 рр., який привів вандейців до слави мучеників і врятував католицизм у Франції, черпав сили у молитві на Св. Вервиці. Це був плід місій св. Людовіка Марії Гріньйона де Монфора і його згромадження. «Справжньою причиною повстання була релігія. Пісні, молитви, символи, назва армії «католицька й королівська» надають йому від самого початку релігійного характеру. Протягом усього ХVIII ст. цей регіон піддавався інтенсивній євангелізації завдяки парафіяльним місіям отців – учнів св. Людовіка Марії де Монфора. Хроніка цих місій могла б довести, що велика кількість парафій, які підтримували повстання, щонайменше раз у тому столітті приймала місіонерів. Це вони засіяли в серцях людей три набоженства: до Хреста, до Найсвятішої Євхаристії і до Св. Вервиці. Без цього апостольства й духа жертви, що виник із нього, не можна зрозуміти феномену Вандеї».

У редагованому в 1818 р. описі вандейської війни Ян Александр Каволе написав: «Під час маршу і під час постою виконувалися різні релігійні практики. Я зустрів численну групу, яка на колінах відмовляла Вервицю…» У своїх спогадах маркіза де ла Рожеджеквелайн після здобуття Брессу (2 травня 1793 р.) писала:

«Ми були здивовані та приємно вражені, побачивши у кожній кімнаті воїнів на колінах, які відмовляли Вервицю, і довідались, що вони робили це тричі на день».

Перемоги над комунізмом

[ Зміст ]

Жовтнева революція не була звичайним державним переворотом, який мав на меті усунути чинний уряд, її метою було: «поширення по всьому світу атеїстичних звичаїв та установ». «Диявол розпочав вирішальну битву, останній бій, з якого лише одна з воюючих сторін вийде переможцем», – сказала Мати Божа у Фатімі сестрі Луції. Напередодні цієї битви Пречиста Діва Марія, яка представилася Матір’ю Божою Царицею Св. Вервиці (об’явлення 13 жовтня 1917 р.), подала «останні засоби (порятунку) для світу, якими є: Св. Вервиця і набоженство до Непорочного Серця Марії. «Останні» – це означає, що інших уже не буде». Щодо Вервиці, то «Найсвятіша Діва Марія в останні часи, в яких ми живемо, надала їй ще більшої ефективності». Далі наведемо два характерні приклади.

Австрія

Наприкінці Другої світової війни Австрія була поділена на чотири частини, окуповані Америкою, Англією, Францією та Росією. Росіяни займали частину зі столицею – Віднем, найбагатшу за природними ресурсами та найбільш індустріально розвинену. Незважаючи на поразку комуністів на виборах 1946 р., ставало все очевиднішим, що Москва має бажання формально анексувати окуповану зону. В цей час один францисканець, о. Петер Павлічек, після повернення з полону відбув подячну прощу до Маріазеля. Запитуючи Матір Божу, що слід вчинити, аби врятувати країну, він почув внутрішній голос: «Відмовляйте щоденно Вервицю, і настане спокій!» 2 лютого 1947 р. о. Павлічек розпочав хрестовий похід Св. Вервиці в дусі Фатіми як винагородження за зневаги Бога, в наміренні навернення грішників, спокою та порятунку для світу, а особливо для Австрії. Вірні зобов’язувались відмовляти Вервицю у своїх домівках у наміренні визволення держави, а в церквах були організовані публічні молитви; процесії кількасот, іноді й кількох тисяч людей, які відмовляли Вервицю, пройшли містами та селами. У 1949 р. ситуація сягнула критичного рівня: внаслідок сфальсифікованих виборів Чехословаччина та Угорщина остаточно опинилися в руках комуністів, там розпочалося переслідування Церкви (наприклад, кардинал Міндшенти, примас Угорщини, був засуджений й ув’язнений). Наближались нові вибори в Австрії. Тоді о. Петер вирішив посилити хрестовий похід: він оголосив п’ять днів публічних молитов. У результаті комуністи отримали на виборах лише 5 мандатів. Однак у Берліні радянський міністр закордонних справ Молотов сказав канцлерові Фіглю: «Не плекайте ілюзій. Те, що ми зайняли раз, не віддамо ніколи». Тоді канцлер попросив о. Петера про ще наполегливішу молитву. У квітні 1955 р. хрестовий похід Св. Вервиці налічував 500 000 членів (населення Австрії тоді налічувало 5 млн). Нового канцлера Рааба викликали до Москви, де його прийняли 13 травня. Увечері цього дня він занотував: «Сьогодні день Фатіми. Росіяни ще більше вперлися. Молюся до Матері Божої, щоб Вона допомогла австрійському народові». По-людськи все було втрачено, але саме цієї миті втрутився Бог: всупереч усім очікуванням, Москва визнала незалежність Австрії. Останній російський вояк залишив Австрію 26 жовтня 1955 р. Битва тривала 8 літ. Німеччина мусила чекати на це аж до 1995 р. У Відні була організована велика подячна церемонія, а політики й духовні особи у своїх промовах одностайно стверджували, що причиною перемоги було заступництво Матері Божої Цариці Св. Вервиці. Тодішній прем’єр-міністр у своїй промові наголосив: «Сьогодні наші серця сповнені віри, бажають послати до Неба молитву, повну радості. Ми бажаємо завершити цю молитву такими словами: «Ми вільні завдяки Тобі, Маріє!»

Бразилія

У 1964 р. президент Голарт задумав запровадити в Бразилії комунізм на зразок кубинського. 13 березня він оголосив про зміну конституції та націоналізацію промисловості й земних володінь. Людовік Карл Престес, голова комуністичної партії Бразилії, тріумфально проголосив: «Ми взяли владу!» Однак тоді по всій країні були організовані так звані «Марші Св. Вервиці». Через кілька тижнів президент та комуністи змушені були покинути Бразилію. 2 квітня усі громадяни Ріо-де-Жанейро дякували Матері Божій Цариці Св. Вервиці за це чудо, взявши участь у велетенському молитовному поході. У липні о. Альберто, відповідальний за Марійські братства в Бразилії, поїхав до Фатіми, щоб подякувати Пречистій Діві за визволення держави. «Ми перемогли завдяки Матері Божій Цариці Св. Вервиці! – сказав він. – Бразилію врятувало віддане практикування фатімських набоженств. Сила Божа вчинила так, що весь військовий апарат, який терпеливо і з диявольською витривалістю вибудовувався протягом багатьох років, розсипався, мовби сам собою, наче картковий будиночок. Військові та світські провідники контрреволюції були майже одностайними, приписуючи цю перемогу ласці Пречистої Діви Марії. Багато людей засвідчило, що саме Вервиця завдала революції вирішального удару».

Філіпіни – дві перемоги Св. Вервиці

Ще більше чудо сталося у столиці Філіппін – Манілі. У роки правління Фернандо Маркоса (1965–1986) ліберальна демократія перетворилась на диктаторський режим, а у 2/3 населення дохід став меншим за прожитковий мінімум. У 1972 р. ця країна стала тоталітарною. Повсюдно панувало беззаконня, чинилися вбивства, арешти, зростала бідність нижчих верств населення, корупція влади, ситуація з кожним роком ставала напруженішою, страждали люди.

У 1986 році світова громадськість стала свідком того, що диктатор шляхом великого обману на виборах залишився при владі. Увесь світ очікував на повстання опозиції, хоча журналісти та оглядачі не давали їй жодного шансу. Батальйон з військ Маркоса перейшов на бік опозиції, проте армія, яка оперувала підтримкою США, була добре озброєна танками, літаками та ракетами. Здавалося, бій, ще не почавшись, був уже програним. Під великою загрозою опинилися 300 військових на чолі з генералом, які почали чинити опір владі. Перед лицем смертельної загрози, не маючи жодної допомоги, вони звернулися до кардинала Сіна, Архиєпископа Маніли. В цей час кардинал Сін закликав віруючих до мирного протесту проти корумпованого режиму. Він просив філіппінців вдатися під покров Матері Божої й молитися Вервицю. Радіотрансляція перейшла у той час до рук опозиції. Протягом кількох годин після того, як кардинал по радіо Маніли оголосив свій заклик, на вулиці столиці вийшло від 3 до 4 мільйонів філіппінців, які молилися спільно на Св. Вервиці біля місця переховування армійців. Вони прийшли родинами з малими дітьми, і, що найважливіше, з вервицями в руках і молитвою на устах. На вулиці тривало велике Вервичне набоженство, співали пісні, на поспішно приготовлених престолах єпископи і священики відправляли Св. Літургії. Люди благали Матір Божу про допомогу. Дуже боялися, бо армія за наказом влади в будь-який момент могла зробити з них криваве місиво. У трьох контемпляційних монастирях сестри неустанно молилися і постили. Так тривало чотири дні й чотири ночі.

На п’ятий день влада відправила 25 бронетранспортерів та 6 тисяч озброєних солдат. Два мільйони людей, переляканих, тремтячих, стали навколішки обличчям до машин, які рухалися назустріч, піднесли вгору вервиці й почали голосно молитися. Здавалося: ще декілька метрів – і ріками поллється кров…

Та військові машини, які наближалися до людей, зупинилися. Солдати були здивовані й довго не виходили. Але ласка Божа вже діяла в їхніх серцях, тому й не пролунав жоден постріл. Армію перемогла сила молитви.

З іншого боку, там, де сестра проводила вервицю, одна машина затрималася перед натовпом, який молився, стоячи на колінах. Солдат із захопленням дивився через вузьку шпаринку бронетранспортера й через якийсь час попросив: «Чи не могла б сестра молитися голосніше? Мої люди в машині не чують». Коли сестра-монахиня кивнула головою, обличчя солдата заясніло усмішкою. За мить екіпаж машини приєднався до спільної молитви.

Тринадцятилітня дівчинка з квітами в руках клячала й дивилася на машину, яка наближалася. Під її ногами асфальт був мокрий від поту: «Пане солдате, не вбивайте нас. Ми філіппінці, такі ж, як і ви». Вона подала воїнові букет квітів, той подивився на неї ніжним поглядом, а потім, усміхнувшись, сказав: «Не бійся, маленька, я нікого не вбиватиму». Він зіскочив з машини й обняв її. Обоє заплакали… І так було всюди.

Але на цьому не закінчилося: їх хотіли розігнати сльозогінним газом, та через різку зміну напрямку вітру нападники були змушені втікати. Військових, які опиралися чинній владі, хотіли повбивати із снайперських гвинтівок, але жодна з них не вистрілила. Вислали вертольоти, але й ті не стали атакувати, а приземлились поблизу: їхні екіпажі приєдналися до народу.

Чому командир ескадри не дав наказу атакувати? «Тому що, – як пояснював пізніше кардинал Сін, – його серця торкнулася Божа Ласка».

У Манілі й у всій країні ніколи не відмовляли так багато молитов на вервиці, як у ті чотирі дні. Багато солдат, отримавши квіти як знак миру і братерства, полишали свої танки й долучилися до спільної молитви. Людям не довелося плакати над померлими. Диктатор був змушений подати у відставку 25 березня (на Свято Благовіщення Пречистої Діви Марії за римо-католицьким календарем).

Усі неодноразово запитували: як могла відбутися революція, під час якої не пролилася жодна крапля крові? Кардинал терпеливо повторював: «Немає відповіді. Це було чудо». Можна знову повторити слова св. Папи Пія V: «Марія перемогла!»

Через 15 років на Філіппінах відбулася друга революція. Громадяни країни усунули аморального президента й відвернули громадянську війну за допомогою молитви на вервиці. Священик Фіделіс Стоукл, свідок тих подій, писав: «На запальній сесії Філіппінського Сенату, яку телебачення транслювало в прямому ефірі, з’ясували, що президент Йосиф Естрада, колишній актор і безвідповідальна людина, використовує владу в особистих цілях і причетний до деяких нечесних грошових махінацій, але не може бути усунутий з уряду згідно з Конституцією країни. Можливо, він підкупив більшість сенаторів, котрі підтримували й голосували за нього. Цієї ж ночі, у вівторок 16 січня 2001 року, кардинал Джейм Сін, Архиєпископ Маніли, запросив вірних до святині Цариці Миру на нічне чування й молитву доти, доки президент не піде у відставку. Він розпочав Службу Божу рівно опівночі. Тисячі людей поспішили до святині, побудованої на місці, де колись у 1986 році натовп, тримаючи в руках вервиці, зупинив танки, послані диктатором Маркосом. З дня на день кількість людей зростала, у п’ятницю 19 січня вона сягла двох мільйонів. У той день я з багатьма священиками, семінаристами, монахами й студентами університету святого Томи Аквінського вийшов з фігурою нашої Владичиці Святої Вервиці до святині, де ми долучились до співу й молитви. Коли військові вертольоти літали дуже низько, натовп молився і співав ще голосніше. Надвечір, у годину смерті нашого Господа, вертоліт приземлився неподалік святині й через десять хвилин пролунало дивовижне повідомлення: більшість генералів підтримує народ і виступає за усунення президента. За якийсь час головнокомандувач у супроводі генералів прийшов у скверик до стіп статуї нашої Владичиці, Цариці Миру, й урочисто проголосив, що уряд більше не підтримує президента і бажає виконати волю народу. Радість була неймовірною! А вже о 5 годині по обіді кардинал Сін відправив подячну Службу Божу. Через кілька днів кардинал Маніли зазначив у своєму пастирському листі: «Чим ви поясните великий успіх другої мирної революції? Я думаю, що існує тільки одна відповідь: це відбулося завдяки Богові! Дві мирні революції свідчать про те, що Господь вислухає наші молитви, відновить людську гідність і наново встановить порядок у нашій країні, якщо ми, Божий народ, піднесемо свої очі до Нього з молитвою і покутою. Молитва з вірою міцніша за зброю. Покута і жертви є ефективнішими, ніж стратегічні плани. Мовчазна енергія наших людей, що моляться і чувають уночі, могутніша за військову потугу».

Щоденні перемоги

[ Зміст ]

Звичайно, перемоги Св. Вервиці не зводяться лише до цього короткого списку, наведені події є лише малою частиною історії християнства. Набагато чисельнішими є перемоги особисті, родинні чи окремих спільнот, випрошені за допомогою молитов на Вервиці.

Одним із найбільших почитателів і апостолів Св. Вервиці був св. Людовік Гріньйон де Монфор. Цей священик на початку ХVІІІ ст. у своїй книжці «Предивна таємниця Святої Вервиці» нагадав і довів до свідомості багатьох католиків у всьому світі велику важливість цієї молитви. Ця невеличка за обсягом книжечка, яка за своїм змістом є справою великої ваги, упродовж 200 літ була перекладена майже на всі головні мови світу і не один раз. Той, хто читатиме її сьогодні проникливо, обов’язково мусить зауважити, що її зміст залишається й надалі актуальним. Передусім вона дає глибше розуміння неосяжної вартості Св. Вервиці і є великим заохоченням до відмовляння її з великою ревністю й водночас із великою духовною користю.

Св. Людовік говорив: «Мати Божа Цариця Св. Вервиці не перестала отримувати перемоги. Вона лише чекає на більшу ревність, на дитячу довіру, на незламну відвагу з нашого боку». Тому цей святий всюди проповідував молитву на Святій Вервиці і з власного досвіду засвідчував: у кожному місті чи селі, де тільки люди його послухали й відмовляли Св. Вервицю, там змінювалося життя, вони покидали погані звички й налогові гріхи, там наставала духовна віднова. Але в тих місцевостях, де люди не витривали у відмовлянні Св. Вервиці, вони поверталися знову до попереднього грішного життя. Це був наочний практичний досвід св. Людовіка, тому він заохочував всіх до витривання у молитві на Вервиці, що було мовби видимим знаком тих, які призначені до Неба. З глибини серця він звертався до всіх: «Благаю вас в ім’я любові, якою живу для вас в Ісусі та Марії: відмовляйте щоденно, скільки зможете, Вервицю! Тоді в хвилині смерті благословитимете кожен день і годину, коли мені повірили».

Тріумф Непорочного Серця Марії, передбачений у Фатімі, стане звитягою Св. Вервиці. Перемігши катарів, іслам, протестантизм, масонство, комунізм та інших ворогів Церкви, Вервиця також врятує Церкву від модернізму, який є «збором усіх єресей». «Мої дорогі діти, – писав 21 вересня 1885 р. єпископ Сарто, майбутній Папа Пій Х, – оскільки в наш час нікчемно переважає інтелектуальна гордість, яка не бажає найменшого упокорення, псує серця і нищить християнську мораль, немає надійнішого засобу для перемоги віри, як розважання таємниць Св. Вервиці».

Хай у кожного, хто читає ці рядки твору великого Марійського святого, відкриється серце, щоб прийняти небесну милість від Матері Божої. Приймімо цей дар неба, щоб ним жити, з ним терпіти, з ним радіти і ним величати Ісуса і Марію.

Матір Божа у Фатімі, об’являючись трьом дітям, переказувала через них свої послання усьому світові, усім людям. Вона з’являлася 1917 р. шість разів, з травня по жовтень, і кожного разу, при кожному об’явленні серед усього іншого завжди повторювала одну й ту ж фразу, таку тепер самозрозумілу й надзвичайно важливу та необхідну для спасіння душ:

«МОЛІТЬСЯ ЩОДЕННО НА ВЕРВИЦІ!»

[ Зміст ]