Дехто вважає, що вервиця – це талісман чи оберіг, який відвертає різні нещастя, її вішають у машині чи в хаті, де вона припадає пилом. Але не розуміють, що саме їхня молитва на вервиці оберігає їх, їхню машину чи хату.
6 серпня 1945 року збройні сила США наприкінці Другої світової війни скинули атомну бомбу на японське місто Хіросіму, а 9 серпня – на Нагасакі. Це було перше у світі використання ядерної зброї під час військових дій.
За 600 м від епіцентру вибуху температура повітря сягала 2 000 °C, так що розплавлена черепиця стікала з дахів будинків. У цій зоні майже всі мешканці Хіросіми згоріли заживо. На відстані 1 км люди зазнали опіків дуже важкого ступеня, їхня шкіра плавилася й звисала, як шмаття.
Від вибухів миттєво загинуло 70 000 мешканців Хіросіми та 60 000 мешканців Нагасакі. Від серпня по грудень 1945 року загальна кількість померлих від ран і хвороб, спричинених радіацією, склала близько півмільйона осіб в обох містах. В епіцентрі вибуху швидкість хвилі була надзвуковою й становила 440 м/c, а тиск становив 35×105 Па (350000 кГ/м² або 35 атмосфер). Там не лишилося жодної вцілілої будівлі й жодної живої істоти.
Але, на превеликий подив найвидатніших вчених і дослідників усього світу, один- єдиний маленький будиночок біля парафіяльної церкви, який був восьмою будовою від центру вибуху, залишився абсолютно непошкодженим: на ньому не було жодного мікрорентгена радіації, жодна особа, яка жила в ньому, не зазнала впливу вбивчих променів. І ніхто з вчених не міг пояснити, чому так. Тамтешні люди залишилися живими – єдині в радіусі 1,5 км навколо місця вибуху. Неймовірно, як таке могло статися! Це був парафіяльний дім отців-єзуїтів, яких жило там восьмеро осіб. Так само і єдиним більш-менш уцілілим будинком у тому кварталі виявилась парафіяльна церква. Слід зауважити, що ці монахи перебували в зоні найбільшого ураження. Проте з цієї трагічної ситуації вони вийшли не тільки живими, але й здоровими. Один отець-єзуїт Губерт Схіффер мав 30 років, коли стався цей жахливий вибух. Прожив ще 33 роки в доброму здоров’ї, помер 1982 р. у Франкфурті. У 1976 р. на великому Євхаристійному конгресі в Філадельфії прилюдно дав про це свідчення. На той час ще були живими всі отці єзуїтської спільноти.
Як міг під час такої катастрофи встояти дім, у якому не було нічого особливого, який виглядав як простенький японський будиночок? Крім іншого, самих єзуїтів обстежувало понад 200 науковців. Висновки були однакові: ніхто не міг зрозуміти, як ці люди могли вижити в епіцентрі такої катастрофи, яка забрала життя сотень тисяч людей? А отці знали відповідь. Отець Губерт цю особливу охорону приписував Діві Марії, тому що разом зі своїми братами виконував те, що просила Пресвята Богородиця у Фатімі. Він відповів експертам: «Я перебував в епіцентрі першого атомного вибуху і досі живу. Як бачите, живий і здоровий. Я не зазнав найменшого ураження. Неймовірно, правда? Наш дім нічим не відрізнявся від інших будинків, крім одного: «Ми вижили, бо жили Фатімськими посланнями й кожного дня разом молилися вервицю!»
Здається, важко повірити, але це правда: хто відмовляє щоденно вервицю, того нічого не здолає й не зачепить, навіть атомна бомба. Навіть більше: того не те що земне не уразить, але й сили темряви не переможуть таку людину. Тож стараймося не просто мати вервицю, а й відмовляти її щоденно!
Пам’ятаймо, що ми носимо ім’я християн, тому маємо обов’язок бути подібними до Христа. Біда нинішніх християн у тому, що вони ані крихти не прагнуть стати подібними до Нашого Спасителя. Як же ми будемо складати строгий звіт на Суді Божому за те, що так недбало носили ім’я дітей Божих, даючи цим згіршення іншим? Тому виправляймося, змінімо своє життя, щоб ім’я християнина не було для нас засудом, а спасінням, берімо до рук Вервицю та вчімося наслідувати Ісуса і Марію.